Dmitry Yakutovich
International Press |
"Віра"
(Щомісячна газета для інвалідів) Цьогорічна Міжнародна премія "Філантроп", яка надається раз на два роки і виявляє найобдарованіші творчі таланти серед інвалідів, ознаменувалася визначною подією. |
 |
Лауреатом премії у галузі образотворчого мистецтва став наш земляк, киянин, інвалід ІІ групи Дмитро Георгійович Якутович.
Єдину у світі премію, спрямовану на розвиток здібностей людей різних форм інвалідності, можна порівняти за значимістю з Параолімпійськими іграми. Започаткована у 1997 році Всеросійським товариством інвалідів і фондом "Філантроп", Премія стала підґрунтям величезної роботи і узагальненням досвіду, накопиченого у галузі творчої реабілітації людей з обмеженими можливостями. Як відмітив член Ради піклувальників президент фонду "Філантроп" виконавчий директор Премії Геннадій Вікторович Анікін, заняття мистецтвом для інвалідів - це унікальний спосіб довести, перш за все, самому собі, цінність власної особистості і життя. У творчості немає перешкод і стереотипів, і "Філантроп" підтверджує, що неможливого не існує.
Неповносправні, не маючи рук, малюють чудові картини. Танцюють без здатності ходити. Пишуть проникливі вірші, не бачачи сонячного світла. Виконують музику, не чуючи звуків оточуючого світу. Вони роблять неможливе можливим. І тим більш приємно, що серед переможців з'явилися представники нашої держави.
ПАЛІТРА ДМИТРА ЯКУТОВИЧА
У 2004 році на здобуття премії було подано 1208 заявок з 12 краін світу. У порівнянні з 2000 роком, коли участь у конкурсі брали лише 300 претендентів з 7 країн, відмічається суттєве кількісне зростання. Премія визнана ЮНЕСКО як найзначніший гуманістичний проект останнього часу у ставленні до людей, які втратили здоров'я.
З лауреатом Премії Дмитром Георгійовичем Якутовичем ми познайомилися у той час, коли трохи вщухла ейфорія незабутніх днів, коли у Малому театрі у Москві відзначали переможців, до кого була прикута увага громадськості, ЗМІ. Теплі вітання, зустрічі із представниками творчої інтелігенції столиці Росії, виставка творів мистецтва у найпрестижнішій Російській Академії живопису - усе це стало незабутньою подією, яка запам'ятається учасникам конкурсу на багато років.
Мистецька родина Якутовичів до певної міри унікальна. Батько - Георгій В'ячеславович Якутович - відомий в Україні графік, книжковий ілюстратор, художник-постановник фільмів "Тіні забутих предків", "Захар Беркут", співпрацював з такими талановитими режисерами, як Сергій Параджанов, Леонід Осика, Юрій Ільєнко.
Мати - Олександра Георгієвна Павловська закінчила Київський державний художній інститут, графічний факультет, мала свою майстерню, викладала у республіканській художній школі. Старший брат Сергій Георгійович пішов стежкою батька, теж став графіком. У сузір'ї графіків лише Дмитро Георгійович обрав шлях живописців. В різні роки його картини придбали: Міністерство Культури, художній фонд, Музей українського образотворчого мистецтва, Чернігівський художній музей, Миколаївський художній музей, Ізраїльська художня галерея.
Всебічно обдарована людина, Дмитро Георгійович не одразу прийшов у образотворче мистецтво. Олександра Георгіївна розповідала, що у молодшого сина з дитинства виявився потяг до музики. Він серйозно займався фортепіано. У 3 роки дав свій перший сольний концерт з творів Бетховена, Баха, Чайковського. Можливо, незабаром ми отримали б непересічного музиканта, який зайняв би своє місце в когорті таких же митців, якби не трапилася подія, яка змусила по-іншому подивитися на майбутнє життя.
На зйомках фільму "Захар Беркут", де Георгій В'ячеславович був художником-постановником, сім 'я Якутовичів перебувала разом з батько у Карпатах. Якось Дмитро з матір'ю вирішили з'їздити на студійній машині у Мукачеве. На вузькій гірській дорозі вантажівка, у кабіні якої сиділи мати і син, зазнала аварії, перекинулася. Дмитро в результаті тяжкої травми голови втратив слух. За таких обставин про музику довелося забути. Постало питання, що робити далі?
Навчаючись у школі, Дмитро демонстрував феноменальні математичні здібності. Поки вчителька розповідала учням ту чи іншу задачу, Дмитро видавав готовий результат. Міг безпомилково прогнозувати погоду, навіть точніше, ніж це робив Гідрометцентр. Приваблювало Дмитра і моделювання одягу. А от до живопису особливого потягу не було.
Одного разу батько вирішив внести у це питання остаточну ясність. Купив сину фарби, пензлі, папір для малювання, полотна для картин. У маминій майстерні в Лаврі Дмитро був на деякий час повністю відданий сам собі, ніхто не втручався у його творчість. Незабаром батьки побачили майже довершений з точки зору техніки і композиції натюрморт, де вражало буяння кольорів і незвичайна компоновка.
Так Дмитро з першої спроби визначився із живописом, випробувавши усі техніки письма, зупинився на олійних фарбах. І у подальшому основною особливістю творчої манери Дмитра Георгійовича залишилося тонке відчуття кольору. Його вчителями, звісна річ, крім батька і матері, стали такі відомі живописці, як Г.Гавриленко, А.Лимарів, М.Вайнштейн, Моранді, Сезан, Клод Моне. Тематика картин художника - різноманітна, особливо його приваблює природа, пейзажі, натюрморти, жанрові інтеретюди. Мати Дмитра, досвідчений художник, подекуди дивувалася, як її сину вдавалося віднаходити у звичайних речах щось варте уваги. Зима, грязюка, закуток старої вулиці, ліхтар біля сільської хати. Зорова привабливість досягалася шляхом саме поєднання кольорів. У живописі, як і у житті, не існує чогось абсолютного. У кожному позитиві є елементи негативу і навпаки. Так і по відношенню до світлової веселки - темне розбавляється світлим, а у світлому присутні інші кольори. Саме на такому контрасті і будує свої картини Дмитро Георгійович, від чого вони виходять наче живі.
Характерна історія однієї картини. Якось Дмитру Георгійовичу наснився сюжет, коли люди виходять з громадського транспорту. По гарячих слідах він намалював картину, а незабаром біля зупинки автобусу, переходячи вулицю, його збила машина. Трапилося це у 1988 році. Відкрита черепно-мозкова травма, перелом хребта, кісток. Перед тим у 1981 році Дмитра Георгійовича Якутовича прийняли до молодіжного об'єднання Спілки художників України, його роботи виставлялися на аукціонах.
Батько на той час вже дуже хворів. Дізнавшись про трагедію сина, зірвався з лікарні, поїхав у Художній фонд і викупив кілька картин сина. Дружині пояснив таке: "Художником Дмитро вже ніколи не буде. То нехай йому залишиться на пам'ять".
Мати постійно чергувала біля ліжка Дмитра у лікарні. Одного разу почула з вуст Дмитра незрозумілу фразу: "Вони стали на місце". Справа у тому, що у результаті травми голови зір у Дмитра було значним чином порушено. Не маючи можливості щось робити, Дмитро невідступно дивився у верхній кут палати, де пересікалися лінії стін і стелі. І коли ці лінії вже не розпливалися перед очима, можна було говорити, що зір до Дмитра поступово повертається.
У 1990 році Дмитро Георгійович Якутович став членом Спілки художників України. Його роботи виставлялися на обласних, республіканських, всесоюзних, міжнародних виставках разом з професійними митцями, хоча спеціальної освіти у галузі образотворчого мистецтва у Дмитра Георгійовича Якутовича немає.
Познайомившись з головою Спілки нечуючих митців "Натхнення" Поплавком Михайлом Юрійовичем, став членом об'єднання. У 1997 році на День інваліда картини Дмитра Георгійовича Якутовича експонувалися в Українському домі. У 2000 році він мав їхати до Італії на міжнародну виставку нечуючих художників, але поїздка не відбулася, раптово помер батько.
"Літо минає" - це перший і останній випадок, коли батько і син разом працювали над однією картиною. Батько Дмитра Георгійовича страждав на дальтонізм, не розрізняв кольори, тому і змушений був обрати професію графіка, але під дією сина почав малювати картини. Спільна робота - своєрідна співдружність двох майстрів пензля.
Розгортання мистецького руху інвалідів в Україні, участь у ньому таких помітних фігур, як президента Академії народної творчості інвалідів Олени Іванівни Александрової, керівника мистецького проекту, галереї художньої творчості інвалідів "Ми духом незламні" Жоржа Івановича Шанаєва призвели до активізації зусиль діяльності обдарованих митців серед людей з проблемами здоров'я, залучення їх до культурного процесу держави. Саме завдяки цьому глядацька аудиторія Дмитра Георгійовича набагато розширилася. Він став переможцем фестивалю-конкурсу інвалідів, лауреатом Всеукраїнського фестивалю інвалідів. Для премії "Філантроп" у Москві було відібрано 40 робіт майстра. Звертають на себе увагу такі живописні полотна - "Червоні квіти", "Куточок у ботанічному саду", "Осінній натюрморт", "Пляшки і цибуля", "Видубичі" та інші.
Як відмітив на вручені Премії голова конкурсу у галузі образотворчого мистецтва, народний художник СРСР, ректор Російської Академії живопису Ілля Сергійович Глазунов, у творах інвалідів присутня якась енергетика, не характерна для творів здорових майстрів.
Люди з обмеженими можливостями мають право бути слабкими, однак частіше за все, вважає письменник, поет, перекладач, лауреат Державної премії РФ Ірина Петрівна Токмакова, оточуючих вони вражають саме життєстверджуючим началом, яке знаходить вияв у творчості. Свою перемогу у конкурсі "Філантроп" Дмитро Георгійович Якутович вважає важливим етапом творчого зростання. Попереду нові задуми, проекти, виставки. А от його мати Олександра Георгіївна Павловські розцінює перемогу сина як подарунок від Господа. Тепер, коли позаду у мужньої жінки трагедії, страждання, фізичний біль, травми і хвороби близьких, вона оцінює підсумок життя, як величезний позитивний здобуток. В один рік її старший син Сергій Георгійович став лауреатом Шевченківської премії за 2004 рік, членом-кореспондентом Академії мистецтв, а молодший син Дмитро Георгійович за два тижні визнаний кращим живописцем Міжнародної премії "Філантроп". Виставка художніх творів її онука Антона у Парижі повністю закуплена, що є великою рідкістю для подібних салонів. Їй підвищили пенсію. Тепер жити стало трошки вільніше у матеріальному плані. Однак справжньою гордістю для Олександри Георгіївни залишається її молодший син, який сприйняв мистецькі здобутки сім'ї Якутовичів в абсолютній чистоті.
Леонід Кудряшов,
кор. "Віри"